Маріуполь. Боривітер. Дніпро. Історія одного порятунку і птахоспоглядання, що лікує

Маріуполь птахів

Здавалося б, де боривітри, а де міста. Але вони добре пристосувалися до життя посеред бетонних і цегляних будівель. Бо якщо сприймати будинки як скелі, то навіть у них можна знайти придатні для гнізд місцинки. І якщо ви раптом подивились у небо, зреагувавши на дивні дзвінкі «клі-клі-клі», і побачили там пташині баталії, цілком імовірно, що в них беруть участь боривітер і сіра ворона.

Олег Присяжнюк

Олег Присяжнюк

— У яструбиних теж така «любов у лапках» з вороновими. Ми зараз орендуємо житло в приватному секторі. Поруч занедбана балка, але в плані птахоспоглядання дуже цікава. Трапляється там і яструб малий. Він полює, а вдвічі більші сірі ворони ганяють його. Не дають спокійно жити птаху, — сміється Олег. — Але ж саме завдяки цьому мені вдалося зробити декілька вдалих світлин. Яструб малий знайшов дерево з густою кроною, сів на гілку, думав, що сховався. Ворони якийсь час кружляли навколо, поки все ж не помітили його, але за цей час я встиг зазнімкувати птаха.

Олег легко пригадує історію про те, як став спостерігачем за птахами, а потім їхнім особистим фотографом. У всьому була винна вона — рудувата, рухлива, талановита імітаторка, з голосним крикливим «ксча-ач» і видатними, блакитними в чорну смужку покривними перами крил.

Вікна маріупольської квартири на п’ятому поверсі звичайної хрущівки дивилися на алею з розлогими дубами на бульварі Богдана Хмельницького. Якось восени він звернув увагу на метушню між гілок. Визираючи з балкона, побачив її, — сойку. Їх прилітало туди в жовтні багато (тож не помітити було важко) збирати врожай жолудів.

Сойка з бульвару Богдана Хмельницького

Сойка з бульвару Богдана Хмельницького

— Красиві, яскраві, фотогенічні птахи, за якими приємно спостерігати, — каже Олег.

І він почав. Бачив, як вони закопували жолуді, коли робили зимові запаси. Згодом забували про місця схованок і так давали змогу підживитись іншим птахам, приміром, галкам. Із забутих жолудів потім, до речі, проростають нові дубки. Або споглядав, як птахи ховали жолуді в зобі, наче якісь ховрахи. Навіть якось нарахував, що туди поміщається аж до дев’яти штук.

— Потім зацікавився світлинами авторів з інших регіонів і зрозумів, що наші маріупольські сойки трохи інакше виглядають. У них забарвлення голови темніше. І вони більше схожі на кавказький і кримський підвиди з чорним тім’ячком. Виявилось, що в нас перехідний регіон, де змішуються два підвиди — кавказька сойка і європейська, — розповідає Олег так, ніби він орнітолог, а не інженер-енергетик.

Мабуть, коли вперше звернув увагу на птаха, то йому й на думку не спало, що колись знатиме такі подробиці. Але відтоді птахів у житті більшало. Вони стали віддушиною.

Баклан, Зелений острів, Маріуполь

Баклан, Зелений острів, Маріуполь

Бджолоїдка

Бджолоїдка

Бугайчик

Бугайчик

Вільшанка

Вільшанка

Горихвістка звичайна

Горихвістка звичайна

Жайворонок польовий

Жайворонок польовий

Зозуля

Зозуля

Одуд

Одуд

Повзик

Повзик

Синиця вусата

Синиця вусата

Сич хатній

Сич хатній

Скопа

Скопа

Фазан

Фазан

Чепура мала, Зелений острів, Маріуполь

Чепура мала, Зелений острів, Маріуполь

— Бердвочери бувають різні, — пояснює Олег Присяжнюк. — Для когось це як змагання: побачити якомога більше птахів і занести їх у свій чекліст. Хтось своїми спостереженнями допомагає науці. Такі бердери ведуть статистику, фіксують локації, дати, міграції, зміни ареалів. Для мене спостереження за птахами — це насамперед відпочинок, захоплення, яке дозволяє розплющити очі й озирнутися. Скажімо так, завдяки йому я на певний час відключаюся від зовнішнього світу й підключаюся до природи.

Бердвочинг на Зеленому острові в Маріуполі

Бердвочинг на Зеленому острові в Маріуполі

Бо як писала орнітологиня Наталія Атамась у книжці «Пташині історії»: «...любити природу і помічати її — речі хоч і пов’язані, але трохи різні».

— Звісно, це дозвілля, яке має ще й якесь просвітницьке значення. Хоча це все ж другорядне, — продовжує Олег. — А якщо вдається ще й гарну світлину зробити, то це окрема радість.

У цій зв’язці «птахи і фотографування» саме останнє було все ж першим. У дитинстві він мав фотоапарат, фотографував, зачаровувався магією червоного ліхтаря і тим, як з нічого з’являється чорно-білий відбиток реальності. Потім було захоплення кольоровою фотографією. А далі, як він жартує, життя закрутилося. Повернувся до фотографування лише з народженням доньки — хотілося фіксувати моменти її дорослішання. Але портретами дитини справа не обмежилась. Додалися пейзажі рідного Маріуполя й околиць. Та зрештою настав час птахів.

Маріуполь

Маріуполь

— Хвороба прогресувала поступово, але невпинно, — усміхається Олег.

Він незчувся, як купив перший серйозний фотоапарат і довгофокусний об’єктив. І почав освоювати зелені оази Маріуполя. На його внутрішній мапі з’являлися точки, до котрих тягнуло, як птахів, які, орієнтуючись за внутрішнім компасом, точно знають, де і коли мають опинитися.

Крім улюбленого бульвару Богдана Хмельницького, де прожив понад 40 років, було море. Незадовго до повномасштабної війни на узбережжі зробили сучасний пірс. І там завжди можна було спостерігати за різними видами мартинів, особливо взимку: звичайний, жовтоногий, сивий, тонкодзьобий. Ще один зелений куточок — Зелений острів на східній околиці Маріуполя.

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Зелений острів на східній околиці Маріуполя

Сліди птахів на Зеленому острові, Маріуполь

Сліди птахів на Зеленому острові, Маріуполь

— Хоча правильніше — коса, зважаючи на те, яке мілководне море в цій частині узбережжя. Офіційно він входив до складу Національного природного парку «Меотида». Його вподобали для життя безліч чапель, крячків, качок, лебедів, бакланів, куликів, турухтанів, сивок. І це безпосередньо на острові. На підходах до нього можна було зустріти ще багато цікавих видів: боривітрів, лунів очеретяних, жайворонків, плисок, вусатих синиць, — розповідає Олег.

«Коли починав фотографувати птахів, я не сподівався, що на теренах рідного міста та в ближньому Приазов’ї, просто поруч з нами, мешкає таке багате птаство», — якось напише він.

З-поміж усього того птаства знаковою стане вухата сова. Вухата, бо має на голові темно-бурі, з білою облямівкою пучки пір’їв, які стирчать, наче вушка. Уперше Олег Присяжнюк побачив цих птахів на місці їхньої постійної зимівлі в Кальміуському районі. Туди його привів друг Олександр Лазаренко.

На Зеленому острові, Маріуполь

На Зеленому острові, Маріуполь

— У нього є фотографії цих вухатих сов, він робив їх ще на плівкову камеру з об’єктивом «Таїр». І навіть зараз у його вже київській квартирі висить роздрукована світлина ще з тих часів, — розповідає Олег Присяжнюк.

Зо два десятки птахів можна було побачити на тому самому місці з листопада й аж до середини березня, перш ніж вони вилітали на відгодівлю. І так щороку. Він неодноразово навідувався до них, аби зробити совині портрети.

Вухата сова

Вухата сова

— У Маріуполі це був, мабуть, єдиний птах, окрім сойок з бульвару Хмельницького, на яких можна було в певний час у певному місці натрапити гарантовано. І це було ознакою такої сталості. Першу світлину цих сов мій товариш зробив у 1985-му. Тобто майже 40 років тому. Тож для мене вони були як зв’язкові між різними поколіннями і між часами в певному місці, що для мене має значення, — каже Олег. — І зараз воно недосяжне, на жаль.

Портрет вухатої сови він відібрав і для календаря «Пташині зустрічі» на 2022 рік, присвяченого мешканцям Приазов’я, який уже традиційно робив зі своїх світлин.

Календар, присвячений птахам Приазов’я, який Олег Присяжнюк створює зі своїх світлин

Календар, присвячений птахам Приазов’я, який Олег Присяжнюк створює зі своїх світлин

— Як думаєте, чи вони там ще зимують? — питаю в нього.

— Не знаю. Сподіваюся.

Бо те, що здавалося сталим, насправді дуже крихке.

В «Атласі птахів України» про вухатих сов можна прочитати таке: «Дуже полохливі, при найменшій небезпеці прагнуть сховатися в безпечному місці, від страху закривають очі».

Коноплянка

Коноплянка

Вухата сова і сорока, Маріуполь

Вухата сова і сорока, Маріуполь

Костогриз

Костогриз

Кулик-довгоног

Кулик-довгоног

Пірникоза велика

Пірникоза велика

Попелюх

Попелюх

Рибалочка

Рибалочка

Синиця блакитна

Синиця блакитна

Шпак

Шпак

Підкоришник

Підкоришник

Вирватися з клітки

Зінцева балка в Маріуполі. На внутрішній пташиній мапі Олега це місце мало б позначатися по-особливому. Там він провів багато десятків годин за 12 років бердвочінгу. Через неї пролягла дорога до гаражного кооперативу, де стояла автівка родини. Замість того, щоб їздити туди громадським транспортом, Олег обирав піший маршрут. І шлях на півгодини раптом перетворювався на двогодинне, а то й довше споглядання за птахами. Свої найкращі світлини боривітра він зробив саме там. Бо якщо знати пташині манівці, то можна з’явитися в певній точці так, щоб споглядати птахів під час полювання.

У Зінцевій балці. Маріуполь

У Зінцевій балці. Маріуполь

— На дні цієї балки протікав струмок, порослий частково очеретом, а частково деревами. І там також були такі цікаві локації з різними в’юрковими, щигликами, синичками, щевриками, трав’янками, очеретянками, сорокопудами, — розповідає він.

Але 18 березня 2022 року Олег Присяжнюк мав здолати її якомога швидше, щоб наступного дня дістатися Запоріжжя й нарешті дозволити собі видихнути.

Остаточно вони мусили переселитися до підвалу 3 березня 2022-го, коли почалися потужні обстріли району. Наступні два тижні Присяжнюки провели в ньому.

До того Олег ще якось дбав про інших. Приміром, у волонтерському центрі азербайджанська діаспора готувала хлібці для жінок і дітей. Серед помічників був і Олег. Збирали дощову воду для тіста. Певний час мусили крутити тістоміс, оскільки вже не було електрики. Облаштовували бомбосховища. Але потім міг тільки рятувати власну сім’ю — маму, тещу, дружину, доньку й кішку.

— Усе було на такому шаленому адреналіні. Тижні суцільного стресу. Ми самі, здається, були як птахи, яких зачинили у клітці. І з кожним днем усе менше шансів на порятунок з цих лабетів, — каже він.

Під обстрілами шукали їжу, дрова, воду, топили сніг або зливали воду із систем опалення, збирали дощову, яка чорнотою плинула зі стічних труб після прильотів по будинках запалювальними снарядами. Вистачало доби, аби вони вигоряли поверх за поверхом. Перший тиждень у короткі перерви між обстрілами можна було вийти на вулицю. А потім уже ні. Бо перерв не було. Навіть приготування їжі надворі могло закінчитися загибеллю. Таких історій у їхньому будинку багато.

Зінцева балка в Маріуполі — улюблене місце для птахоспоглядання

Зінцева балка в Маріуполі — улюблене місце для птахоспоглядання

— А ще інформаційний вакуум. Нас рятував мій кишеньковий приймач на станції в середньому діапазоні. Люди приходили його послухати. Бо можна було налаштуватися на українське радіо і принаймні дізнатися, що Київ тримається.

Саме завдяки приймачу вони почули про нібито зелений коридор з Маріуполя. Упевненості, що він спрацює, не було, як і вибору — вирішили ризикнути.

— Сьогодні в нас другий день народження, — каже пан Олег.

Я дивлюсь на календарик — 18 березня 2024-го.

«Я бачила з вікна, як знищили будинок, у якому прожила все життя»: 30 днів у заблокованому Маріуполі

Здавалося, це був ланцюг випадковостей. А може, кожна випадковість була закономірною? Після початку повномасштабного вторгнення Олег переживав, що їхня машина не поруч з будинком. Бо тоді за першої можливості можна було б виїхати. Але вона стояла в гаражі.

— Я такий водій, що не дуже часто їздив. А взимку взагалі зрідка. Тільки ходив у гараж підзарядити акумулятор. Але якось тоді, в лютому, був теплий день, дружина запропонувала з’їздити в супермаркет. На зворотному шляху відчув, що зголоднів, тож зупинився на заправці з’їсти хотдог. Подумав: ну якщо я тут, то і заправлюся, — розповідає він.

Саме тому автівка, якою взимку в принципі не користувалися, в лютому 2022-го була на ходу. І це тільки одне з див.

Він вийшов з підвалу о півна шосту ранку. Мусив хоча б спробувати дістатися до машини, нехай нема жодної гарантії, що там щось уціліло. Але все одно це шанс на порятунок. Залишатися в будинку, коли все навколо зруйновано, було неможливо.

На вулиці 12 градусів морозу. Перебіжками Олег дістався до улюбленої Зінцевої балки. Думав, далі буде легше, бо з території, яка повністю прострілювалася, дорога йшла вниз. А там же зарості дерев, у яких можна сховатися. Але на місці дерев, де він нещодавно споглядав птахів, стирчали лише пеньки — викосило осколками. На місці кооперативу побачив руїни. Хіба не диво, що на його гаражі були лише дві подряпини? Ще годину він розчищав завали, щоб вибратися.

— О 7-й москалі прокинулися й почали гатити по місту. А що було робити? Якщо вже зміг дійти, то треба було виїжджати.

Шлях назад був усипаний осколками, повсюди потрощена техніка, час від час дорогу перегороджували імпровізовані барикади. А коли він таки виїхав на центральний проспект, то майже в лоба стикнувся з російськими танками. Ледь устиг звернути у двори.

— Вибратися з Маріуполя за відсутності будь-яких гуманітарних коридорів — це був такий квест без жодного розуміння, куди їхати й чим усе закінчиться, — каже Олег. — Усе на власний страх і ризик.

Останніми, кого він бачив з птахів у Маріуполі, були боривітри.

Боривітер з багатоповерхівки, Маріуполь

Боривітер з багатоповерхівки, Маріуполь

Вони колись оселилися в багатоповерхівці навпроти їхнього будинку на горішньому поверсі. Олег роками спостерігав і зробив чимало світлин тих птахів. У 2021-му почалося будівництво ресторану, у будівлі напередодні гніздового періоду звели вентиляційну трубу. Це наполохало птахів. Боривітри зникли, проте наступного року в середині лютого повернулися й знову загніздилися. Хто ж знав, що це не триватиме довго. У березні туди поцілила російська ракета, знищивши три верхні поверхи.

— Коли ми виїжджали, боривітри літали над тією будівлею та сумно квилили, — пригадує Олег. — Під ці звуки ми й залишили домівку.

Як і боривітри, мусили шукати новий дім.

— Колишнього, довоєнного Маріуполя вже немає. І більше не буде, — каже він.

Немає багатьох тих місць, де він спостерігав за птахами. Приміром, у зеленому осерді Маріуполя — Приморському парку — росіяни зводять корпуси свого військово-морського вишу. Замість дерев суцільний будівельний майданчик.

— Птахам там уже немає місця.

Терапія птахоспогляданням

З Маріуполя Олегові вдалося вивезти частину свого фотокомплекту. У далекому кутку багажника, за запасним колесом лежав пташиний об’єктив і фотоапарат. Жорсткий диск з фотоархівом заховав у переноску до кішки. А от бінокль довелося залишити вдома, як і пташину бібліотеку й улюблений ноутбук для роботи з графікою. Усе це знищили разом з будинком, у якому вигоріли всі вісім під’їздів. На початку квітня 2022-го сусідка перед утечею сфотографувала їхню квартиру. На сходовому майданчику, де були три двокімнатні квартири, після пожежі всі перегородки зруйнувалися. Вона сумно жартувала: раніше в неї була двокімнатна квартира, а стала шестикімнатна.

— Ми не відразу потрапили в людські умови, не відразу отямилися, — розповідає Олег.

Але птахи завжди поруч, коли потрібно. У Дніпрі він уперше пішов спостерігати за ними через місяць після того, як вирвався з Маріуполя.

— Хотілося ну хоч трохи відволіктися, — ділиться він. — Вийшов у парк, а там чикотнів — дроздів-горобинників, як горобців. У Маріуполі вони прилітали лише раз на рік, та й то не кожен. Принаймні в середмісті, в Приморському парку, їх можна було зустріти десь у другій половині лютого, коли починались морози й підмерзала і ферментувалась горобина. Недарма ж вони називаються горобинниками. Дорогою зустрів військовий патруль. Підійшов до них, запитав, чи можна фотографувати. Вони кажуть: «Які проблеми, стратегічних об’єктів тут немає». І от уперше за цей час я на дві години спромігся дистанціюватися від сумної реальності.

Воєнний стан лімітує можливості для бердвочингу. Через війну й окупацію немає доступу до багатьох цікавих пташиних локацій.

— Крім того, зважаючи на реалії воєнного часу, люди з пересторогою дивляться на будь-кого з фотоапаратом, ще й з великим об’єктивом або біноклем, убачають у кожному потенційного ворожого корегувальника, — пояснює Олег Присяжнюк. — Тому важливо розповідати, що таке бердвочинг, популяризувати птахоспоглядання в Україні. І пояснювати, що фотоаматорство під час воєнного часу не заборонене. Звичайно, за умови відповідального ставлення до цього.

У Дніпрі є спільнота бердвочерів. Більша, ніж була в Маріуполі. Вона стала джерелом нового спілкування, нових знайомих і друзів, нових знань. Звісно, Олег побачив нові види птахів. Але чи не першими, з ким почав шукати зустрічей у Дніпрі, були вухаті сови.

Зараз родина Олега Присяжнюка мешкає на околиці міста, у приватному секторі, де вдалося орендувати будинок. За цим районом кінець географії, жартує він. І як не дивно — знову балка, тепер уже Кодацька.

— На жаль, там усе сильно захаращене. Але з іншого боку, птахи в тих хащах дуже гарні, — усміхається співрозмовник.

Сірі сови

Сірі сови

У травні 2022-го, намагаючись знайти вухатих сов, надибав там сіру сову. Помітив її сліди життєдіяльності на траві під деревом. Інакше побачити сову в гілках сосни в полуденному світлі навряд чи вдалося б. А після того, як виклав ці фото в мережі, то біля його домівки в Дніпрі висадився невеличкий десант місцевих птахолюбів.

— Ми зробили рейд по тих хащах. Але спочатку нікого не знайшли. Сіли перепочити, дістали термоси, випили по філіжанці кави. І тут зацікавилися шлюбними іграми дятлів звичайних. Пішли на них подивитися, і ті дятлики зрештою привели нас до дерева, де сиділа дуже гарна парочка сірих сов. Це ілюстрація якраз того, що бердвочинг сповнений несподіванок і сюрпризів, — усміхається Олег.

Хоча він, звісно, трохи лукавить. Адже щоб упіймати злочинця, треба мислити і поводитися так, як це робить злочинець. Тож слід зануритися в дослідження пташиного царства. Із цього й починається те, що Олег називає просвітницькою частиною бердвочингу. Бо все важливо: розуміти, до яких середовищ прив’язаний той чи інший вид птахів, чим харчується. А щоб визначити птаха, треба орієнтуватися в розмірах і пропорціях, знати будову, спів; навіть форма дзьоба чи смужка на махових перах може бути підказкою, як і політ. Того-таки боривітра легко впізнати за тим, що називають тремтливим польотом. Це один з небагатьох птахів, який уміє зависати в повітрі, ніби бореться з вітром.

Волове очко

Волове очко

— Ось, приміром, волове очко. Ідеальне середовище для нього — повалені трухляві стовбури дерев, купи сухих гілок. Якщо вже натрапив на таку місцину в потрібний час, то є висока вірогідність зустрічі. Тоді починаєш слухати. У волового очка характерний спів, який ні з чим не сплутаєш, якщо вже раз почув. У нашому товаристві ми прозвали його електрогоробчиком, бо він співає дещо подібно до горобця в електронному аранжуванні. А загалом, визначати будь-якого птаха за співом — то, як на мене, вищий пілотаж. У нас, у Дніпрі, є бердер, який має такий надзвичайний хист — Олександр Настаченко, — розповідає Олег Присяжнюк.

Нещодавно разом з друзями він спостерігав за міграцією птахів на Булахівському лимані біля Дніпра. Назагал зафіксували 63 види. Прокинувся вдосвіта, вісім годин находив у гумових чоботях полями й по воді. За кермом дві години. «Стомлений. Але задоволений!»

— Чим більше бачиш, чим більше знань отримуєш, тим більша зацікавленість. Якось поступово і дійшов до такого життя. Сам в шоці, — сміється він, а потім додає:

— Особисто мені споглядання за птахами певним чином допомогло оговтатися від стресу, який ми пережили в Маріуполі. Попри те, що багато всього зруйновано, залишилися певні речі, які були до повномасштабного вторгнення: родина, робота. Є ця тяглість. І птахи — це, скажімо так, ще одна точка дотику, яка поєднує минуле з теперішнім.

Булахівський лиман

Булахівський лиман

Звісно, це й спосіб розвантажитися після роботи, яка і до війни була доволі напружена, хоч і мирна. Олег обслуговував високовольтні електропідстанції в Донецькій області, а зараз ще й в інших регіонах. Зрозуміло, що тепер багато роботи пов’язано не тільки з експлуатацією, а й з відновленням енергетичної інфраструктури, яку росіяни намагаються знищити.

Каже, енергетики працюють у шаленому темпі, вирішують масштабні задачі, приймають нестандартні рішення. І все це в умовах постійних повітряних тривог і ворожих обстрілів.

— Важко бачити, як те господарство, яке модернізували, експлуатували, роками будували, зазнає руйнувань. Особливо якщо усвідомлюєш, скільки праці й сил вкладено, — наголошує Олег Присяжнюк. — Людство розвиває безліч мирних технологій в інформаційній галузі, у медицині, запускає апарати в космос, досліджує навколишній світ, а тут — війна. І птахи допомагають хоча б ненадовго переключитися. Це така медитація на природі — вийти на прогулянку, повиглядати птахів, почути їх. Тривожні думки, втома, страхи відступають хоча б на кілька годин. Це дуже важливо.

Птахи — це свобода

Нещодавно Олег дозволив собі купити новий бінокль. І так само поволі відновлює знищену бібліотеку. Першим у Дніпро до нього приїхав Коллінзівський путівник по птахах, який він ще напередодні повномасштабного вторгнення замовив у Маріуполь. Завдяки авторам Станіславу Іванову й орнітологині Наталії Атамась знову має «Усі відтінки маріупольських мозаїк» і «Пташині історії». У подарунок отримав «Атлас птахів України» Віктора Бондарця. З нового — «Птахи в місті» теж Наталії Атамась.

Олег Присяжнюк потроху відновлює бібліотеку, втрачену в Маріуполі

Олег Присяжнюк потроху відновлює бібліотеку, втрачену в Маріуполі

У Дніпрі й околицях Олег Присяжнюк додав у свій чекліст понад 48 лайферів (видів, побачених уперше. — LB.ua). А кожен лайфер — то для будь-якого бердвочера особлива радість. Загалом у його списку вже 186 видів.

— Оскільки в Україні понад 400 видів, то бажаних пташиних зустрічей ще може трапитися дуже багато. Хотілося б побачити жовну чорну і зелену, омелюхів. З різними видами сов хотілося б познайомитися ближче. Але розширення чекліста, якщо саме це ставити собі за мету, потребує вільного часу й подорожей. Можливо, колись усе це буде, — каже він. — А наразі знаходжу щось добре в тому, що маю за всіх цих обставин. Життя триває на зло клятим ворогам.

Тож недарма на стіні в кімнаті орендованого будинку в Дніпрі висить календар «Пташині зустрічі» — на 2024 рік, як доказ цього або й символ.

А ще дві дорогі серцю світлини, які колись Олег Присяжнюк зробив у Маріуполі: на одній — мозаїка «Дерево життя», на іншій — «Боривітер».

Мозаїка «Боривітер»

Мозаїка «Боривітер»

Їх створила Алла Горська разом з художниками Віктором Зарецьким, Галиною Зубченко, Борисом Плаксієм, Григорієм Пришедьком, за участю Василя Парахіна й Надії Світличної в тодішньому Жданові, у 1967-му. Ними оздобили інтер’єр ресторану «Україна».

Маріупольські мозаїки: як монументальні твори переживають російське вторгнення

— «Дерево життя» символізує всесвітній лад. Корені його — під землею, гілки — в космічному світі, а стовбур — між землею і небом. У кроні дерева заховане гніздо. А «Боривітер» емоційно уособив сутність і дух Приазов’я як місця, де степові вітри стикаються з водами Азовського моря, — каже Олег.

Колись йому пощастило побачити ці мозаїки наживо.

Олег Присяжнюк біля мозаїки «Дерево життя» в Маріуполі

Олег Присяжнюк біля мозаїки «Дерево життя» в Маріуполі

Навесні 2022-го обидва панно сильно пошкодили ворожі обстріли. На останніх світлинах, які вдалося зробити, птах «Боривітер» з раною у хвості, але зі вцілілими крилами, наче хоче вирватися на волю, туди, де сонце, небо й море.

Пошкоджене навесні 2022 року «Дерево життя»

Пошкоджене навесні 2022 року «Дерево життя»

«Боривітер» після російських обстрілів

«Боривітер» після російських обстрілів

Wiki




Хартия

Хартия

Присоединяйтесь к обсуждениям на сайте Хартия и читайте последние новости. Мы предоставляем платформу для анализа событий и выражения мнений.